#Небесна_сотня_Ми_Патріоти_України
СЕРГІЙ КЕМСЬКИЙ
32 РОКИ, ПОЛІТОЛОГ
МІСТО КОРОСТЕНЬ (ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ)
20 ЛЮТОГО 2014 РОКУ БУВ УБИТИЙ СНАЙПЕРОМ НА ВУЛИЦІ ІНСТИТУТСЬКІЙ.
«На небо погляне вільна людина
З новими думками, творча, нестримна.
Ми стіни проб’ємо з міцного граніту,
Щоб тільки любов панувала у світі!», — цими рядками закінчується останній вірш Героя Небесної Сотні Сергія Кемського. Він написав його 16-го лютого. 20-го був убитий снайпером на вулиці Інститутській.
Майданіцець народився у Керчі. Саме тут він закінчив одинадцять класів. Потім поїхав до Львову, де навчався в Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Сергій був політологом, працював у рекламній агенції, писав статті для сайту Українська правда та газети День. А ще любив займатися спортом: плавав, катався на ковзанах і лижах, разом із сестрою та друзями ходив у гори. Дуже багато читав. Любив Маяковського, Шекспіра, Ахматову, Гете. Постійно перечитував історію України.
«Коли я почула, що Янукович не підписав угоду про асоціацію, то зайшла до сина в кімнату й обурено сказала: «Уявляєш? Янукович не підписав, усе закінчилось». А син подивився на мене і каже: «Мамо, нічого не закінчилось, усе тільки починається». На другий день він поїхав на Майдан», — пригадує мама Сергія Тамара Гаврилівна.
Сергій був там майже постійно, кілька разів приїздив додому на пару днів. Щось писав і знову їхав. У грудні пробув у Коростені тиждень, лікувався від застуди. Востаннє був удома 15-16 лютого.
«У неділю ввечері 16 лютого ми з ним говорили. Він сидів у кімнаті за ноутбуком, щось писав. Я зайшла, сіла в крісло і мовчу. Він запитав, що я хочу? Відповіла, що поговорити. Він сказав, що зайнятий. Я ще хвилин 10 мовчки посиділа, і в мене було таке передчуття, що він віддаляється. Я побажала йому спокійної ночі і пішла», — згадує мама Сергія.
Востаннє голос сина вона почула рано вранці 20 лютого. Жінка спитала, чи все в нього нормально? Сергій відповів, що так. Тамара Гаврилівна попросила його бути обережним. За кілька годин на телефонний дзвінок уже ніхто не відповів.
Про смерть Сергія першими дізнались його двоюрідний брат і друзі. Коли опізнали його тіло в Михайлівському соборі, волонтери подзвонили рідним хлопця. Але Тамара Гаврилівна каже: здогадувалась, що сина немає. Він завжди відповідав на телефонні дзвінки, і тільки того разу не взяв трубку.
«Він був дуже правдивий, чесний, ніколи нікого не обманював і завжди бачив, коли інші кажуть неправду. Жив дуже скромно. У нього в кімнаті стояв стіл, стілець і ноутбук. Більше майже нічого не було. А ще він був щирий і добрий. Хлопці, які приїжджали на похорони, розповідали, що Сергій сказав: «Щойно почнуть роздавати зброю, я поїду додому, я стріляти ні в кого не буду», — говорить Тамара Гаврилівна.
«У нього на спині було десь 9 родимок, як сузір’я. Я все йому казала, як був маленький, спина в зірочках. Виходить, ця зірочка так і полетіла на небо», — плачучи, каже мама Сергія.
